День другий
Грейт Смоукі Маунтинс
Цього дня прокинувшись рано вранці ми рушили до національного парку Грейт Смоукі Маунтинс (дослівний переклад "великі димчасті гори"), який знаходиться у двох штатах - Північній Кароліні та в Теннессі. Цей парк внесений до світової спадщини ЮНЕСКО. Нас цікавила та частина, яка знаходиться у Теннессі, бо ми вже були у цьому парку зі сторони Північної Кароліни.
Відступлю від розповіді - існує такий стереотип, що у південних Штатах нічого не відбувається, там тільки поля і ферми. Люди фермерського типу, говорять з дивним, часто незрозумілим, акцентом. Загалом це уявлення тих людей, які живуть на узбережжях - східному та західному. Всі, кому ми говорили, що поїдемо в Теннессі та в Кентаккі на вихідні дуже дивувались і казали, що там немає що робити. Берн сказала, що Кентаккі й Теннесі на останньому місці у списку штатів, які вона хотіла б відвідати :) Вдечому такий стереотип виправданий, це і справді фермерські місця - АЛЕ ця подорож довела, що стереотипи не завжди є виправданими :)
Отже, ми в'їхали у Теннессі.
GPS нам сказала, що данний маршрут до в'їзду у парк може бути з затримками, бо є трафік (ураїнською затор). Ми, звичайно, вибрали інший маршрут, який був хоч і довший, але швидший. Ми тоді подумали, може там ремонт дороги, тому й довше їхати. Через новий маршрут ми оминали невелике місто - Гатлінбург, яке, до речі, радила оминати Берн (її колишній чоловік сам з Теннесі). До цього міста, і чого ми мали його оминати ми ще повернемось. Тож місцевими дорогами ми дістались до в'їзду у парк, і поїхали по ще одній мальовничій дорозі.
Навідміну від парку Шенандоа, тут ми їхали через гірський ліс. Тобто великих і відкритих видів нам не зустрічалось, але було на що подивитись у лісі.
Людей було дуже багато в той день - по-перше це був вихідний, по-друге, це дуже відоме місце відпочинку для туристів. Дорога доволі вузька й одностороння і проходить кільцем через частину парку. На деяких ділянках є невеличкі "кишені" для машин, де можна зупинитись і вийти погуляти по лісі.
Біля одного історичного будинку була дуже цікава й повчальна розповідь про Боба, якому дуже сподобались будинки і він вирішив залишити на одному з них свій автограф :) Про це дізнанвся парковий рейнджер і оштрафував його на $100. Якби це діло дійшло б до суду, то Боб міг би потрапити у в'язницю на 6 місяців і заплати в би штраф до $5000. Дуже в цікавій формі подано ідею, що історичні місця треба поважати і зберігати для нащадків.
На одному з мальовничих водоспадів ми зустріли велику сім'ю. Дуже комунікабельний чоловік з цієї сім'ї, який виглядав як байкер :), розповів, що в дитинстві він з однолітками лазив під цей водоспад і що це вже третє покоління його сім'ї, яке приїзджає в цей парк. Ми їх зустріли іще раз далі по дорозі, ближче до виїзду з парку, і вони з захватом розказали, що щойно бачили ведмідя біля дороги, і ми запізнились буквально на пару хвилин, щоб його побачити. Тому вони вважали своїм обов'язком показати нам фотографії цього ведмедя :)
Отже ми виїхали з парку і рушили в сторону Закинутого Моря. І в цей раз нам таки треба було проїхати через містечко, яке радила оминати Берн. Повертаючись до описаного стереотипу, що в Теннесі нічого не відбувається і до безлюдних полів кукурудзи, ми в'їхали у Гатлінбург. І тут нам постала дуже незвичайна картина, яку ми й не очікували побачити. У місті було настільки багато людей, що ми навіть подумали, що ми десь у Лас Вегасі. Дорога в сторону Закинутого Моря майже стояла - машин було дуже багато. По сторонам від дороги були і готелі, і парки розваг, і ресторани, і аттракціони, і магазини й казіно :) Тобто це такий собі Теннесійський Лас Вегас. Тут ми зрозуміли, чому нам радили оминати це місто. Це один великий розважальний клуб, який орієнтований на масу людей, які приїхали відпочивати у парк. Нарешті після 30-40 хвилин у пробках ми покинули місто :)
Покинуте Море
Місце, де знаходиться Покинуте Море розташоване у системі печер Крейхед (названо так на честь вождя племені Чірокі). Це озеро є найбільшим підземним озером у Сполучених Штатах і другим у світі. Раніше печери використовувались племенами Чірокі як місце для зустрічей. Потім солдати Конфедерації в часи Громадянської Війни видобували в них селітру. Саме озеро було відкрито у 1905-у році, тринадцятирічним хлопчиком Беном. Він часто грався у печері і одного разу він натрапив на невеличкий отвір. Коли Бен пробрався крізь цей отвір він опинився у печері і не міг побачити її кінця. Тому він почав кидати камінці в різні сторони і чув сплески води. Коли він повернувся додому і розказав людям про свою знахідку, ніхто йому не повірив. Коли він таки вмовив батька піти з ним, рівень води збільшився і закрив вхід до печери. Згодом озеро "офіційно" відкрили через декілька років. Довжина видимої частини озера 240 метрів, а ширина 67 метрів. Дайвери також відкрили декілька печер, які знаходяться повністю під водою. Кажуть, що глибина озера в деяких місцях сягає 30 метрів.
До Покинутого Моря ми приїхали близько 7-ї години. Поки їхали, ми вирішили, що поїмо вже після туру, щоб точно встигнути, бо останній тур о 8-ій годині. Тобто з 7-ї до 8-ї ми погуляємо по печерам, а потім близько 9-ї поїмо, думали ми. Але так зовсім не думали китайці, які приїхали туди першими. Приїхав всього 1 автобус з китайцями, але їх звідти вивалило так багато, що ми думали ми десь в Пекіні. Ми ледве пробрались через цей галасливий (ДУЖЕ галасливий) натовп до каси з білетами і там нам сказали, що ця сама група галасливих китайців купила всі кватики на тур о 7-ій годині, тому нам залишалось чекати до 8-ї, щоб потрапити на останній тур. З одного боку ми засмутились, що не потрапили на тур, але з іншого це і добре, бо у печерех ходити з цими галасливими китайцями було б дуже важко. Тому, щоб скоротати час ми пішли погуляти по території невеличкого парку. Нажаль єдиний ресторан біля входу вже був зачинений, тому ми провели більшу частину години у магазині з сувенірами.
Нарешті ми дочекались 8-ї години і рушили за гідом на тур.
Всього нас на останньому турі було 6 людей включаючи гіда. Ним виявився молодий і повненький хлопець нашого віку. Тут ми вперше відчули на собі південний акцент - чесно кажучи мені було дуже важко розуміти його - тому коли група сміялась з жарту гіда я теж сміявся :), а що робити? :)
Після 20 хвилин спуску по печерам ми дійшли до "моря". Ним виявилось досить величеньке озеро під землею.
Ми то думали, що ми дійдемо до озера і просто подивимось на нього зі сторони і потім назад, але тур також включав прогулянку у човні по озеру. З човна ми побачили у воді велику рибу (не знаю що то за риба, але вона дуже велика :) ). Гід розказав, що природньо в озері не було риби. Це був свого часу експеримент, щоб побачити чи виживе тут риба. І вона таки вижила і дуже добре пристосувалась до темних умов печери. Годують рибу кормом для риби, тому в місцях годування риба зграями підпливає до човна.
Одна весела історія трапилась на озері. Одного разу рибина вискочила з води і потрапила у човен. Одна з туристок не розгубилась і прибила ту нещасну рибу сумочкою. Працівники вирішили віддати трофей тій жінці. Вони то думали, що вона зробить з риби опудало і поставить на каміні чи де-інде, як пам'ять про подорож озером. Натомість вона вирішила піджарити цю рибину. Вона навіть не полінувалась потім подзвонити і сказати, що рибина була зовсім несмачна. Ніхто не здивувався цьому, бо рибу кормлять кормом, який не є природнім для риби... Ось така історія :)
Загалом нам дуже сподобалось озеро. Воно й краще, що ми потрапили на останній тур. Людей було небагато, тому ми почули все, що розказував наш гід (але не все зрозуміли, що він казав - знову ж таки акцент). Близько 10-ї години ми приїхали в найближче містечко і поїли в мексиканському ресторані, як раз перед його закриттям. Варто сказати, що ми то звикли, що в Нью Джерсі можна поїсти і в 11 годині ночі, але в південних штатах всі лягають і закриваються раненько :) Видно рано всім вставати і їхати на ферми :) Добре, що хоч мексиканський ресторан ще не був зачиненим коли ми в нього приїхали. Їжі було багато, хоч і не дуже смачно, але це краще ніж нічого :) Після ресторану ми приїхали в готель і одразу лягли спати, бо наступний день - і знову рано вставати, бо як завжди треба багато чого подивитись :)
На цьому й все у другий день...
Грейт Смоукі Маунтинс
Цього дня прокинувшись рано вранці ми рушили до національного парку Грейт Смоукі Маунтинс (дослівний переклад "великі димчасті гори"), який знаходиться у двох штатах - Північній Кароліні та в Теннессі. Цей парк внесений до світової спадщини ЮНЕСКО. Нас цікавила та частина, яка знаходиться у Теннессі, бо ми вже були у цьому парку зі сторони Північної Кароліни.
Відступлю від розповіді - існує такий стереотип, що у південних Штатах нічого не відбувається, там тільки поля і ферми. Люди фермерського типу, говорять з дивним, часто незрозумілим, акцентом. Загалом це уявлення тих людей, які живуть на узбережжях - східному та західному. Всі, кому ми говорили, що поїдемо в Теннессі та в Кентаккі на вихідні дуже дивувались і казали, що там немає що робити. Берн сказала, що Кентаккі й Теннесі на останньому місці у списку штатів, які вона хотіла б відвідати :) Вдечому такий стереотип виправданий, це і справді фермерські місця - АЛЕ ця подорож довела, що стереотипи не завжди є виправданими :)
Отже, ми в'їхали у Теннессі.
Навідміну від парку Шенандоа, тут ми їхали через гірський ліс. Тобто великих і відкритих видів нам не зустрічалось, але було на що подивитись у лісі.
Отже ми виїхали з парку і рушили в сторону Закинутого Моря. І в цей раз нам таки треба було проїхати через містечко, яке радила оминати Берн. Повертаючись до описаного стереотипу, що в Теннесі нічого не відбувається і до безлюдних полів кукурудзи, ми в'їхали у Гатлінбург. І тут нам постала дуже незвичайна картина, яку ми й не очікували побачити. У місті було настільки багато людей, що ми навіть подумали, що ми десь у Лас Вегасі. Дорога в сторону Закинутого Моря майже стояла - машин було дуже багато. По сторонам від дороги були і готелі, і парки розваг, і ресторани, і аттракціони, і магазини й казіно :) Тобто це такий собі Теннесійський Лас Вегас. Тут ми зрозуміли, чому нам радили оминати це місто. Це один великий розважальний клуб, який орієнтований на масу людей, які приїхали відпочивати у парк. Нарешті після 30-40 хвилин у пробках ми покинули місто :)
Місце, де знаходиться Покинуте Море розташоване у системі печер Крейхед (названо так на честь вождя племені Чірокі). Це озеро є найбільшим підземним озером у Сполучених Штатах і другим у світі. Раніше печери використовувались племенами Чірокі як місце для зустрічей. Потім солдати Конфедерації в часи Громадянської Війни видобували в них селітру. Саме озеро було відкрито у 1905-у році, тринадцятирічним хлопчиком Беном. Він часто грався у печері і одного разу він натрапив на невеличкий отвір. Коли Бен пробрався крізь цей отвір він опинився у печері і не міг побачити її кінця. Тому він почав кидати камінці в різні сторони і чув сплески води. Коли він повернувся додому і розказав людям про свою знахідку, ніхто йому не повірив. Коли він таки вмовив батька піти з ним, рівень води збільшився і закрив вхід до печери. Згодом озеро "офіційно" відкрили через декілька років. Довжина видимої частини озера 240 метрів, а ширина 67 метрів. Дайвери також відкрили декілька печер, які знаходяться повністю під водою. Кажуть, що глибина озера в деяких місцях сягає 30 метрів.
До Покинутого Моря ми приїхали близько 7-ї години. Поки їхали, ми вирішили, що поїмо вже після туру, щоб точно встигнути, бо останній тур о 8-ій годині. Тобто з 7-ї до 8-ї ми погуляємо по печерам, а потім близько 9-ї поїмо, думали ми. Але так зовсім не думали китайці, які приїхали туди першими. Приїхав всього 1 автобус з китайцями, але їх звідти вивалило так багато, що ми думали ми десь в Пекіні. Ми ледве пробрались через цей галасливий (ДУЖЕ галасливий) натовп до каси з білетами і там нам сказали, що ця сама група галасливих китайців купила всі кватики на тур о 7-ій годині, тому нам залишалось чекати до 8-ї, щоб потрапити на останній тур. З одного боку ми засмутились, що не потрапили на тур, але з іншого це і добре, бо у печерех ходити з цими галасливими китайцями було б дуже важко. Тому, щоб скоротати час ми пішли погуляти по території невеличкого парку. Нажаль єдиний ресторан біля входу вже був зачинений, тому ми провели більшу частину години у магазині з сувенірами.
Нарешті ми дочекались 8-ї години і рушили за гідом на тур.
Після 20 хвилин спуску по печерам ми дійшли до "моря". Ним виявилось досить величеньке озеро під землею.
Загалом нам дуже сподобалось озеро. Воно й краще, що ми потрапили на останній тур. Людей було небагато, тому ми почули все, що розказував наш гід (але не все зрозуміли, що він казав - знову ж таки акцент). Близько 10-ї години ми приїхали в найближче містечко і поїли в мексиканському ресторані, як раз перед його закриттям. Варто сказати, що ми то звикли, що в Нью Джерсі можна поїсти і в 11 годині ночі, але в південних штатах всі лягають і закриваються раненько :) Видно рано всім вставати і їхати на ферми :) Добре, що хоч мексиканський ресторан ще не був зачиненим коли ми в нього приїхали. Їжі було багато, хоч і не дуже смачно, але це краще ніж нічого :) Після ресторану ми приїхали в готель і одразу лягли спати, бо наступний день - і знову рано вставати, бо як завжди треба багато чого подивитись :)
На цьому й все у другий день...
Comments